Їй можна не вірити.
Її можна не розуміти.
Її можна не помічати.
Їй можна навіть зрадити.
Але рано чи пізно
До Неї повертається кожен
Тому що Вона – ІСТИНА!
Найдавніша традиція Йоги у II столітті до нашої ери була систематизована великим ведичним мудрецем Шрі Патанджалі у його знаменитому шедеврі «ЙОГА-СУТРА», що складається з чотирьох розділів: про вище свідоме, про учнівство, про надздібності, про повне зречення і свободу.
Система просування шляхом Йоги складається з восьми рівноправних членів (складових) — Аштанга. Яма, Ніяма, Асана, Пранаяма, Прат’яхара, Дхарана, Дх’яна, Самадхі – це вісім засобів Йоги.
Систематизуючи вчення, мудрець поділив його на складові, що на перший погляд суперечить самому поняттю «Йога». Йога – Єднання (вуздечка, об’єднання в упряжці — з санскриту). Але для того, щоб можна було навчати йозі та передавати знання, необхідна систематизація. Саме це дуже успішно зробив Патанджалі. Система досконала і дієва, є найкращим способом для початківців у йозі, дозволяє поетапно усвідомлювати різні прояви своєї сутності. Структура вчення вказує вісім щаблів йогічного досвіду, поділених на зовнішні та внутрішні, послідовність яких сприяє наближенню практикуючого до свого істинного стану.
Зовнішніми вважаються перші п’ять щаблів – яма, ніяма, асана, пранаяма та прат’яхара – вони спрямовують розум практикуючого у внутрішній світ, а останні три – дхарана, дх’яна та самадхі, разом звані сам’яма, — поглиблюють його до кінцевого Відокремлення.
Перші два щаблі, яма та ніяма, які багато хто вважає необов’язковими, є невід’ємною частиною системи та обов’язковою передумовою подальшої практики. На жаль, багато хто сприймає текст буквально й обмежує свою практику лише тими вправами, що описані в сутрах, хоча суть не в кількості вправ, а в системності, послідовності в розвитку та пізнанні Істини.
- Яма складається з п’яти моральних вимог заборонного характеру і покликана усунути можливі конфлікти між практикуючим і суспільством:
Ахімса – ненасилля;
Сатья – правдивість, істинність;
Астейя – невикрадення;
Апаріграха – неприйняття дарів;
Брахмачар’я – цнотливість, спрямованість до вищого. - Ніяма – це подальший розвиток здібностей «того, хто вдосконалюється» керувати своєю свідомістю – це внутрішнє і зовнішнє очищення, задоволеність, старанність, самопізнання і відданість Богові:
Шауча – вимоги фізичної і моральної чистоти;
Сантоша – задоволення, помірність, спокійна впевненість і внутрішнє задоволення своїми природними якостями і шляхом до істини;
Тапас – «палкість, жар» — практика, що врівноважує задоволеність; це старанність, витримка і суворість у виконанні обітниць;
Свадхьяя – самопізнання;
Ішвара Пранідхана – відданість, присвячення своїх дій «Вищому». - Асана – буквально «сидіння». Різні положення тіла, що ведуть практикуючого до фізичного і психічного здоров’я, гармонії та енергетичної насиченості.
- Пранаяма – «керування праною». За допомогою дихальних технік практик здобуває контроль над розумом і енергією.
- Прат’яхара – «контроль почуттів». Усунення зовнішньої активності тіла і розуму, згортання уваги органів чуття «всередину», спрямування її на об’єкт вищого рівня. Прат’яхара створює умови для внутрішнього спокою і підводить до духовної практики. Звільнення діяльності почуттів від тиску зовнішніх об’єктів – це завершальна щабель психофізіологічної аскези.
- Дхарана – «концентрація» — це утримання розуму на обраному об’єкті. Психоментальний потік, зосереджений, «зібраний», вже нічим не порушується і не скеровується випадковою увагою, автоматизмом чи пам’яттю.
- Дх’яна – «медитація» — розум повністю підкорений спогляданню; думки, як масло, течуть безперервним потоком. Рухома думка ніби вливається в об’єкт, приймаючи його форму. У дх’яні ще розрізняються той, хто мислить, саме мислення та об’єкт мислення.
- Самадхі – «самість», «звершення» або «завершення» — коли розум повністю занурюється в об’єкт споглядання, і свідомість заповнюється світлом умоспоглядальної форми. При цьому припиняється діяльність свідомості, яка відділяє «я» від «не я», тобто у свідомості зникає останнє і головне протиставлення – суб’єкта й об’єкта. Це не зумовлений стан, у якому більше немає «досвіду», а є лише «одкровення». Йогін досягає звільнення. Він – дживанмукта, «звільнений у цьому житті».
Методики виконання вправ і практик йоги ґрунтуються на давніх текстах з йоги, працях сучасних авторитетних майстрів і, звісно, значною мірою – на власному багаторічному досвіді практики та викладання йоги.