Актуальність:

Одне з перших описів гіпермобільності, або надмірної рухливості суглоба, приписують Гіппократу. Він звернув увагу на цікаву особливість: ліктьові суглоби скіфів були настільки розхитаними, що вони не могли натягнути тятиву лука!

Ми переконані: гнучкі суглоби — ознака молодості й здоров’я; чим гнучкіше — тим краще. Але існує поняття надмірної гнучкості суглобів. Найчастіше це зустрічається у жінок, дітей та дещо частіше у східних народів. В Азії гнучкість виражена більше, трохи менше — у вихідців з Африки, і найменше — у європейців. У деяких сім’ях це передається спадково.

Поширеність гіпермобільності суглобів складає 5–7%, але з кожним роком кількість людей з гіпермобільним синдромом зростає. У зоні ризику — артисти балету, цирку, спортсмени, особливо гімнасти.

Головним фактором явища може бути екологічна проблема. Але також важливі соціальні, генетичні чинники, вегетативна нервова система, натяг шкіри, м’язовий тонус, довжина м’язових волокон, стан фасцій, зв’язок, сухожиль, форма кістки, структура суглоба, режим тренувань, температура, стать. Дослідження показують етнічні та расові відмінності. Міцність і розтяжність зв’язок залежать від колагену. Його дефіцит проявляється у кожній системі по-своєму: дерматолог бачить ранні зморшки, кардіолог — пролапс клапанів, гінеколог — опущення матки, хірург — грижі, а найбільше страждає хребет.

Незважаючи на очевидні переваги гіпермобільності для артистів і спортсменів, вона може мати негативні наслідки: порушення пропріоцепції, підвищений ризик травм, зміщення суглобів, ранній остеоартроз. Патологія пов’язана з рядом генетичних синдромів. Зростання, акселерація — фактори ризику. Діти часто не помічають сколіозу на ранніх етапах. Фізкультура чи спорт лише загострюють проблему. Багато хто стає інвалідами.

Синдром гіпермобільності суглобів (СГМС) — поширена причина звернення до лікаря. Симптоми схожі на інші захворювання, діагноз рідко встановлюється вчасно. Часто лікар фокусується на обмеженні рухів, а не на надлишковій амплітуді. Пацієнт сам не вказує на гіпермобільність, бо з дитинства живе з нею. Лікування лише симптоматичне — вправлення вивиху. Пропонується замість цього — йога: статичні пози (асани), які укріплюють сполучну тканину, м’язи, покращують кровопостачання капсули суглоба.

На відміну від конторсіонізму (вроджена гнучкість), йога — результат систематичних тренувань. Гіпермобільність перетворюється на позитивне явище. Принцип «Саморефлексотерапії» — самоконтроль і зміцнення зв’язкового апарату.

Прояви гіпермобільності

Для оцінки — від простих тестів до точних методів (радіологія, маятникові механізми). Біль залежить від емоцій, погоди, циклу. Можливий ранній остеоартроз, сколіоз, дисплазії. Біль у спині, торкалгії, люмбалгії — особливо у жінок після 30 років. Плоскостопість — ускладнення: вальгус, артроз, молоткоподібна деформація пальців. Йога має безліч поз для зміцнення цих ділянок.

Поза-суглобові прояви: надмірна еластичність шкіри, ламкість, вегетативні порушення. Серцево-судинні прояви: вади, пролапс, варикоз. Грижі, опущення органів — лікуються перевернутими асанами. Офтальмологічні аномалії: глаукома, косоокість — зменшуються через вправи для очей у йозі. Дихальні хвороби: трахеобронхомегалія, пневмоторакс — піддаються корекції дихальними вправами. ШКТ: грижі, дивертикули — зменшуються завдяки регулярним асанам.

Психічні розлади, нервово-вегетативні прояви: інфантилізм, романтизм, відсутність дисципліни — долаються системною йогою. Вправи мають бути обов’язковими в школах.

Лікування СГМС: пояснити пацієнту природу «слабких зв’язок», переконати, що не загрожує інвалідність. Рекомендується уникати надмірного навантаження. Оптимізація способу життя, виключення травмонебезпечних видів спорту.

Гіперподвижність може бути фізіологічною, патологічною або симптомом спадкових хвороб. Вітамін С (300 мг/добу) восени та взимку — для покращення метаболізму сполучної тканини.

Йога — один з найефективніших методів трансформації гіпермобільності. Дослідження: 38 дітей (7–12 років), з них 9 — зі сколіозом, 11 — з патологією ТБС, 12 — з плоскостопістю, дисплазією. Усі мали схильність до травм. Групове заняття за методикою ашрамів, адаптоване до віку:

1. Розминка («Привітання Сонцю», самомасаж, дихання).
2. Поступове збільшення гнучкості й сили.
3. Релаксація, зняття напруги.

У міру прогресу додавались складніші вправи. Важлива роль Учителя, колективу, саморегуляції.

Результати: зникнення болю, нормалізація функцій суглобів (МРТ, квантова діагностика), покращення зору, інтерес до здорового життя. Жодного випадку вивиху за 10 років.

Асани — незамінні для будь-якого віку, особливо при зайвій вазі. Статичні пози дозволяють безпечно тренувати опорно-руховий апарат. Динаміка й інерція — небезпечні. Асани контролюють положення суглоба, зміцнюють м’язи, покращують кровопостачання, виключають перевантаження. Статика дозволяє поступово подолати захисне напруження м’язів.

Висновок:

Формування відповідальності за здоров’я — суть саморегуляції. Вчителі фізкультури, лікарі, реабілітологи повинні застосовувати йоготерапію, статичні асани. Супергнучкість — це не вирок, а потенціал, який можна використати на благо психофізичного здоров’я.