— Якби Ви були твариною, якою б твариною Ви хотіли бути?
— Я хотів би бути змією.

— Як склалися Ваші стосунки з Гуруджи?
— Це почалося з його книг. Я знайшов книги Дхірендри Брахмачарʼї в книжковому магазині у Швейцарії. Тоді я був не зовсім здоровий і шукав щось, що могло б допомогти. Побачивши книгу «Йога Сукшма Вьяяма», я почав її читати і дізнався, що ці практики допомагають позбутися певних проблем і хвороб. Це була перша книга про йогу, яку я тримав у руках. Мене вразила чіткість викладу: якщо хочеш цього — роби так, якщо того — роби інакше. Мені сподобалося й фото людини в книзі — він виглядав як справжній йогін. Я купив книгу і почав займатися за нею. І я відчув дуже сильну дію цієї практики. Через місяць-два здавалося, що моє життя почало змінюватися. Зʼявилося внутрішнє розуміння того, як виконувати деякі вправи, яких не було в книзі. Я почав виконувати Ганеша крійю та інші практики, і внутрішній голос керував мною. У 1979 році цей голос сказав мені їхати в Африку, бо там спить сила світу — я сприймав Африку як Муладхара чакру зовнішнього світу.

— Як довго Ви були в Африці?
— Близько року. Це був важливий період. Там я зрозумів, що хочу займатися йогою далі. Повернувшись до Швейцарії, я не мав ані грошей, ані роботи. Я вирішив стати йогом. Працював рознощиком газет, одну годину на день, і цього вистачало на скромне життя. Увесь інший час я присвячував практиці йоги. У 1982 році настав момент вибору: повернутися до друзів чи стати на шлях йоги. Я вирішив стати брахмачарьєю. Прочитав у «Хатха Йога Прадипіці», що тому, хто прагне пізнання йоги, слід відмовитися від жінок і утримувати насіння. Тієї ночі я дивився на портрет Дхірендри Брахмачарʼї, і він ожив. Очі випромінювали світло, яке вдарило мені в серце. Це було надзвичайно сильно. Я вирішив берегти це відчуття і працювати з ним у практиці. Я знав, що Сваміджі вчитиме мене. У 1988 році я мав гроші на поїздку до Індії. Я писав йому листи, але не отримував відповіді. А у 1986 році отримав посилку з його книгами. У 1988-му я поїхав у Нью-Делі, маючи адресу з газети. Приїхав о третій ночі, подзвонив у двері. Старий відчинив і сказав, що мене чекали. Через кілька днів приїхав Дхірендра Брахмачарʼя. Першу зустріч я памʼятаю досі: балкон, білий «Мерседес», дерев’яні сандалі, його високий зріст. Він виглядав дуже серйозним. Через кілька днів старий сказав, що Гуру хоче мене бачити. Ми говорили про пульс, про спеції, про мед. Потім він відправив мене в Манталай.

(Далі слідує історія про Манталай, навчання, самостійну практику, переживання духовного досвіду, спогади про візуальні бачення, стосунки з Дхірендрою Брахмачарʼєю, його вплив на Індиру Ганді, історія з передбаченням смерті, значення практики брахмачарʼї, роздуми про кундаліні-йогу, чакри, місце учителя в житті практикуючого тощо.)

Завершується інтервʼю історією про книгу, яку респондент почав писати на основі досвіду, книги Дхірендри Брахмачарʼї та власного практичного шляху. Його позиція: не потрібно шукати гуру — він приходить сам, коли практикуючий готовий. Також говориться про складність передачі глибоких переживань через текст, про необхідність практики та особистого досвіду.

— Ви все ще вважаєте Дхірендру Брахмачарʼю своїм гуру?
— Так. Він був і залишається моїм гуру. Гуру — важливіший за батька і матір. Він впливав на моє життя з самого народження.

— Дякуємо за це інтервʼю.
— Якщо воно буде опубліковано, дайте мені примірник. А краще — англійською 🙂