21 червня, у Міжнародний день йоги, люди розстелять килимки й практикуватимуть привітання Сонцю або сидітимуть у медитації. Можливо, йога зародилася в давній Індії, але сьогодні її практикують по всьому світу.

У Сполучених Штатах філософи, як-от Ральф Волдо Емерсон і Генрі Девід Торо, першими зацікавилися філософією йоги ще у 1830-х роках. Проте широку американську аудиторію йога почала залучати лише наприкінці XIX століття.

Сьогодні частина привабливості йоги полягає в тому, що її досі сприймають як містичну, давню традицію. Однак, як показують дослідження, практика йоги зазнала суттєвих змін. Ось чотири з них.

1. Йога заради здоров’я і щастя

Індуїстський реформатор Свамі Вівекананда став першим, хто представив йогу широкій аудиторії. Спершу він приїхав до США, щоб знайти підтримку для боротьби з бідністю в Індії. Його виступи на Всесвітньому парламенті релігій, першому глобальному міжконфесійному діалозі у 1893 році в Чикаго, принесли йому миттєву славу. Потім він подорожував Америкою, читаючи лекції та викладаючи йогу.

Вівекананда відродив традицію мудреця Патанджалі, яка на той час була майже забута. Патанджалі, імовірно, жив у період від I ст. до н.е. до IV ст. н.е. Він стверджував, що мета йоги — ізоляція від світського існування і звільнення від кайданів смертного життя.

На думку Патанджалі, щоб позбутися страждань, люди мають відмовитися від комфорту та прив’язаностей, які сьогодні багатьом здаються сенсом життя. Як зазначає журналістка Мішель Ґолдберг, авторка книги «Поза богинею», йога Патанджалі — це інструмент самознищення, а не самореалізації.

Нині йогу ніхто не сприймає як спосіб зректися існування. Більшість практикують її заради щастя, здоров’я і співчуття в повсякденному житті.

2. Значення фізичних вправ

Сьогодні йогу тісно асоціюють із фізичними вправами та позами — асанами, спрямованими на зміцнення й розтягування тіла. Проте йога — це більше, ніж фізичність. Вона також охоплює відданість, споглядання та медитацію. Насправді, така увага до тіла здивувала б і Патанджалі, і Вівекананду, які надавали перевагу розумовим практикам.

Патанджалі вважав тіло в’язницею, прив’язаність до якого заважає справжній практиці. Вівекананда поділяв ці погляди та зневажливо ставився до асан, вважаючи фіксацію на тілі відволікаючою від справжньої мети — медитації.

Натомість сучасні практики визнають, що розум і душа втілені в тілі. Тому увага до фізичного стану та емоцій є частиною розумної йоги: здоров’я тіла впливає на ясність мислення та виваженість дій.

3. Орієнтація на себе

Ключовою практикою йоги є самонавчання — «свадхьяя» на санскриті. У традиції Патанджалі це означало «читання священних текстів».

Сьогодні ж під цим розуміють самопізнання. Люди приходять до йоги, щоб жити щасливішим, менш стресовим і співчутливим життям. Як ідеться в книзі «Мистецтво вдячності», йога — це увага до своїх звичок. Лише помітивши повторювані моделі, можна почати їх змінювати.

Священні тексти можуть бути корисними в цьому процесі, оскільки спонукають до роздумів над фундаментальними питаннями, на які немає простих відповідей: Який сенс життя? Як жити морально? Що зробить мене справді щасливим?

Самопізнання — це основа здорової йогічної практики. Воно дозволяє відчути глибокий зв’язок із іншими та навколишнім світом. У цьому визнанні взаємозалежності й полягає суть сучасної йоги.

4. Етика гуру в йозі

У давні часи відносини між гуру і учнем були ключовими. Сьогодні ця модель змінюється. Йоги вже не роками живуть в оселі свого вчителя. Тепер люди практикують у студіях, парках, спортзалах або самостійно вдома.

Проте чимало сучасних учителів усе ще претендують на статус «гуру».

Втім, деякі практики закликають відмовитися від гуру-моделі, оскільки вона несе в собі ризик зловживань. Відомий приклад — Бікрам Чоудхурі, 73-річний засновник бікрам-йоги, який утік із США, щоб уникнути арешту після звинувачень у сексуальному насильстві в 2017 році.

У контексті руху #MeToo у США та Індії розпочалися важливі дискусії про етику вчительства в йозі. В центрі цих обговорень — повага і гідність у ставленні до учнів, які часто є дуже вразливими.

Давня, але не вічна

Так, вік йоги надає їй ваги й загадковості.

Але, як зазначають фахівці з комунікацій, поширеною помилкою є «argumentum ad antiquitatem» — думка, що щось добре лише тому, що воно старе і завжди таким було.

Йога — давня, але не вічна. Зупинившись, щоб замислитися над її минулим, ми можемо визнати вирішальну роль, яку здатні й повинні відігравати у формуванні її майбутнього.