Сьогодні сучасна йога, яка колись вважалася езотеричною практикою індійських аскетів, має прихильників по всьому світу. Глобальна індустрія йоги оцінюється у 5,7 мільярда доларів США, і лише в Америці близько 15 мільйонів послідовників практикують певні стилі йоги.

Але йога важлива не лише тому, що допомагає практикам знайти здоров’я, зцілення чи духовну глибину. Вона також дедалі частіше дозволяє людям розповідати нові історії про себе і про те, як вони вписуються у глобалізовану сучасність.

Останні десятиліття англомовні книгарні почали наповнюватися жанром «йогічної художньої літератури». Мемуари про йогу — також відомі як «yogoirs», «йога chick lit», йогічні комедії та детективи з йогами — заповнили літературний ринок Заходу, змінюючи уявлення про один із найпопулярніших культурних експортів Індії. Ці «вигадки про йогу» парадоксально то посилюють, то послаблюють помітність Індії у глобалізованому світі.

Історії про йогів мають давню традицію в індійському наративі, фольклорі та усній культурі. Дослідник Девід Гордон Уайт зазначає, що йоги були класичними лиходіями у пригодницьких оповідках. Ці вигадані йоги не проводили багато часу в складних позах або глибокому медитативному диханні. Вони, як правило, були шпигунами та викрадачами душ. Вони діяли поруч із королями. Йоги жадали влади; вони були страхітливими істотами на межі між людським і надприродним.

На початку двадцятого століття, коли йога почала набувати форм, знайомих сучасному світу, впливові індійські гуру, які прагнули поширити йогу світом, вирішили розповідати власні історії. Вони вірили, що духовні мемуари допоможуть їм донести свої послання до широкої міжнародної аудиторії.

Парамаханса Йогананда був одним із таких гуру. Після тривалого релігійного навчання в Індії Йогананду було направлено до США на початку XX століття. У 1946 році він опублікував «Автобіографію йога», яка протягом десятиліть залишалася хітом серед духовних шукачів.

У своїй автобіографії, написаній англійською, Йогананда прагнув зобразити індійську ідентичність як вічну духовність, що гармонійно поєднується з сучасністю. Наприклад, у згадках про індійські надприродні історії про йогів, він акцентував увагу на здатності свого гуру читати думки.

Однак він припускав, що ці окультні сили були дуже складними формами сучасної технології. Він стверджував, що ще до того, як до його частини Індії дійшла бездротова комунікація, його гуру вже був ідеальним людським радіо. Йога дозволила індійцям, а разом з ними й самій Індії, здаватися традиційними, футуристичними й авторитетними водночас.

Переносимося у XXI століття. У сучасній західній популярній літературі про йогу формуються нові бачення Індії. Ці вигадані історії включають іронічні мемуари, комедії звичаїв, романи самодопомоги та пронизливі автобіографії.

Багато з цих творів відверто ігнорують історичне коріння йоги в Південній Азії. Наприклад, одна популярна американська серія йога-детективів буквально прагне знищити асоціацію цієї практики з Індійським субконтинентом. У серіалі, написаному Діаною Кілліан, контроль над імперією йоги переходить від американця, який навчався в Індії, до героїні, яка викладає йогу… для собак.

Йога chick lit, як у романі самодопомоги Меріл Девідс Ландау, запевняє нервових новачків, що їм не доведеться мати справу з лякаючими санскритськими термінами, щоб отримати користь від практики.

Подібні романи свідчать про те, що авторитет Індії щодо йоги у західній уяві нині досить хиткий. Це викликає занепокоєння в індійській державі, яка нещодавно розпочала масштабну кампанію з відновлення Індії як основного культурного власника йоги. У грудні минулого року прем’єр-міністр Індії призначив першого національного міністра йоги.

Викликом як ідеалізації Індії, так і її стиранню стало нове й дедалі голосніше літературне явище: індійська діаспора. Наприклад, покійна індійсько-американська поетеса та есеїстка Ритика Вазирані зворушливо показала, як йога може висвітлити труднощі переїзду її родини до США. Америка її юності, як вона зізнається, була водночас екзотичною і підозрілою до небілих іммігрантів.

Її есе «Мистецтво дихання» висвітлює суперечності глобалізованої йоги. Чому західні суспільства з ентузіазмом приймають культурну практику Індії, залишаючись водночас упередженими до самих індійців? Коли на уроці йоги Вазирані чує неправильну вимову санскриту, це звучить як насильство. Це нагадує їй про те, як вона відірвана від Індії й як до неї ставляться як до чужинки на її новій батьківщині.

Крізь ці різні й конкуруючі історії йоги Індія постає у багатьох ідентичностях. В одних наративах йога прославляє ідеалізовану Індію, якій не потрібно обирати між традицією та модерністю. В інших — йога вимагає визнання Індії незамінною і водночас нав’язливою.

А в деяких випадках йога запрошує нас поставити під сумнів складну динаміку влади, расизму й навіть насильства, які формують уявлення про Індію, що поширюються по всьому світу. Виявляється, складні пози йоги бувають не лише фізичними.